Основні завдання роботи:
Розширити знання дітей про сім’ю: склад, взаємини, професії.
Надати знання про народні свята та обряди:
Святого Миколая, Новий рік, свято Калити, Різдво, Мамине свято, Великдень, свято Урожаю та інше…
Розширити знання дітей про батьківський дім, у якому народилася і живіть усі члени сім’ї.
Дати уявлення про житло в Україні.
Поглибити уявлення про стародавні предмети побуту та іхні назви призначення.
Ознайомити дітей з назвами національних іграшок, з народними повір’ями.
Розучити з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові, скоромовки, чистомовки.
Поглиблювати знання про українські народні казки.
Продовжувати ознайомлювати з українськими народними традиціями і звичаями.
Поглибити знання про державні символи України (прапор, герб, Гімн).
Розширити знання про український національний одяг.
Ознайомити з віночком оберегом. Навчити розрізнювати квіти у віночку.
Поглибити знання про українську мову.
Виховувати громадянина патріота.
Продовжувати роботу з батьками: залучення до участі в святах, анкетуванні, виготовлення стінгазет.
Закріпити знання про нашу Батьківщину, яка називається Україною, її народ – українці.
Пріоритетні напрямки моєї роботи
Формування уявлень про сім’ю, родину, рід, родовід.
Формування знань про історію держави, державні символи.
Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.
Створення умов для формування позитивно духовного досвіду дошкільників.
Виховання у дітей любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу.
Формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомості, гідністю.
Ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості.
Надання знань про свята українського народу.
Розширення особливості святкування народних свят.
Дитячий садок – це перша
найкраща школа для дитини,
національна школа, у якій
пробуджується й національна
і громадська свідомість.
(С. Русова)
Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни.
Дитина від народження перебуває під впливом: як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатій до духовності свого народу, поступово призвичаються до установлених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології-ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадина-патріота.
Громадська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційне для нашого народу менталітету, чесності, любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.
Серед завдань дошкільної освіти, визначених Законом «Про дошкільному освіту знаходимо, виховання у дітей любові до України, шанобливе ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та родинної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля».
У цьому контексті головною метою національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості-відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизнанні.
Складність розв’язання проблеми формування національної свідомості у дошкільників пов’язана передовсім з віком дітей. У цей період жодна якість не може бути сформована остаточно – вони перебувають на стадії початкового становлення.
Проте створити фундамент, на основі якого можна буде зводити «будівлю» майбутнього громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо враховувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.
Нині, повертаючись до історії українського народу, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національний дух нашого народу, ми виховуємо свідомого громадянина і патріота нашої держави. Починати цю роботу потрібно з раннього віку в сім’ї, у дитячому садку, в школі.
Відродження країни неможливе без пробудження національної самосвідомості й громадян. Цей процес уже розпочато, та успішним буде лише тоді, коли головні національні цінності, любов до Батьківщини діти засвоюють змалечку, разом з першим усвідомленням сутності добра, справедливості, краси.
Національна самосвідомість – глибинне сприйняття людиною себе як частини національної спільності, нації з притаманним їй особливими визначальними рисами, що проявляється у відданості й любові до свого народу, до Батьківщини, гордості за її минувше й сьогодення, готовності її захищати.
Засвоєння національних цінностей – тривалий процес. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, вона не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, з дотримання методів.
Саме від нас педагогів дошкілля залежить яким буде майбутнє покоління українців, а відтак – у якій державі ми живемо.
У роботі з дітьми треба завжди пам’ятати, що поганих дітей немає треба знайти ключик до їхнього внутрішнього світу.
Сучасні діти. Які вони?
Питання про мету виховання – питання про те, якою повинна бути людина майбутнього. Якими же головними рисами характеризується громадянин сучасної України, як ідеал нової людини і, отже, як ідеал виховання?
У контексті сьогодення перед нами постає першорядне завдання – виховання гідних громадян, освічених, толерантних та патріотично налаштованих. Мета виховання – сформувати веселу, бадьору, підтягнуту, здатну будувати й жити, і любити життя особистість. Вона повинна бути щасливою. Тоді Україна буде єдиною і справді незалежною.
Почуття патріотизму починається в дитини з рідної домівки. Від впливу батьків, дорослого оточення дитини залежить , яким громадянином виросте дитина, чи стане вона патріотом своєї країни.
Виховний вплив сім’ї на дітей є невгамовним, оскільки батьки впливають навіть тоді, коли не роблять це спеціально. Слова батьків, вчинки, ставлення дитина вбирає в себе, наче губка.
Наслідуючи батьків, які є еталоном поведінки та беззаперечним авторитетом, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до природи, до людей, що оточують, до рідного міста.
У народі кажуть: «Добрий приклад – кращий за сто слів»
В процесі роботи я зрозуміла що переді мною стоїть завдання надзвичайної ваги: домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими і освіченими людьми, але й свідомими творчими особистостями і патріотами України. Посіяти зерно і маленькому серці зерно любові до Батьківщини та рідного краю, навчити дітей шанувати й берегти духовну спадщину свого народу – ось про що ми дбаємо, виховуючи нове покоління громадян України, наше майбутнє.
Дошкільне дитинство – цей період сучасні науковці вважають сприятливим для формування патріотичних почуттів і тому увесь навчально-виховний процес дошкільників наскрізно несе ідею патріотичного виховання.
Я прагну будувати навчально-виховний процес з дітьми та виконання одного із завдань: формування всебічної розвиненої, духовно багатої , оптимістично та патріотично налаштованої особистості.
На виконання цього завдання в групі облаштувала національний куточок – як один із основних національної свідомості у дітей дошкільного віку.
Організовуючи роботу в групі я в комплексі розв’язую пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві завдання.
Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства.
Дітей спочатку ознайомлюю з найближчим оточенням, з яким вони щодня контактують.
Поступово стежинкою рідного краю веду дітей до столиці України – Києва, інших міст та пам’ятних місць Батьківщини.
Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого та сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально традиційного національного.
Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують слова стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка. Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слухають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти згадують знайомі прислів’я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.
Важливе значення у національно-патріотичному вихованні дітей має рідна мова, яка перша забезпечує людині можливість освоєння вартостей. Через мову набувається впевненість, віра у свої сили, стійкість, самоповага. Вона є засобами пристосування, самоутвердження і виживання.
Мала дитина повинна «купитися» лише у своїй національній культурі та мові. Усе, що засвоюється в ранньому дитинстві, лягає в душу особливо глибоко. Розвиток мовних можливостей дитини, збагачення рідної мови є надійним шляхом її духовного розвитку та виховання патріотизму.
Рідна мова є могутнім природним засобом об’єднанням людей. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, історію, культуру та думку. Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Є в ній і казки і легенди, загадки, і лічилки, приказки й прислів’я, скоромовки, чистомовки, колисанки, забавлянки.
Прислів’я та приказки приваблюють дітей яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. Часто їх використовую у спілкуванні з дітьми; під час сніданку, обіду, коли дитина виконує трудове доручення неохоче або відмовляється від роботи.
Також на прогулянці в різних ситуаціях поповнюю знання і словник дітей прислів’ями, приказками, під час спостережень в природі, праці на городі, ділянці дошкільного закладу.
В своїй роботі використовую загадки, тематика їх різноманітна. Саме успішному відгадуванню загадок в давні часи надавалося дуже велике значення: воно було мірилом мудрості і розуму.
Перлинами народної творчості – скоромовки, чистомовки, заклички, використовую під час усіх видів діяльності дітей дошкільного віку.
В своїй роботі використовую такий скарб усної народної творчості як – казки, легенди, притчі, які містять в собі значний пізнавальний і виховний потенціал. На їх основі знайомлю дітей з історією українського народу, його традиціями.
Дуже важливим у вихованні дітей є прилучення до народознавства - вивчання культури побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюю з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюю зв'язок з минулими і майбутніми поколіннями, виховую інтерес до родинних і народні традицій. Народні традицій відіграють дуже велику роль у вихованні дітей. Прилучаючись до народознавства, діти поступово затверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український має звичай, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість, розширюючи уявлення про народні промисли діти залюбки беруть участь у народних святах, обрядах, пізнаючи їх зміст.
У роботі з дітьми я хочу бути прихильником думки С. Русової : у кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне із загальнокультурним і дати естетичне, прекрасне, радісне, веселе.
Надовго залишиться в пам’яті «Осінній веселий ярмарок».
Віршами, піснями прославляли працю людей, які трудяться в полі, в саду. Зібравши урожай люди горді за вирощенні дари, заготовляють їх в комори, а лишки продають.
Ось все це хотілося донести до дітей. До участі в святі веселий ярмарок заохотила батьків. Діти з батьками складали композиції з овочів, фруктів, колосків, виготовляли казкових героїв з батьками.
Готуючись до свята вдома, виготовляючи різноманітні композиції тематичні поробки з дітьми, родини загартовуються. Такий вид діяльності дуже зближує і допомагає краще розуміти свою дитину. Зал прикрашений хустками, рушниками, посудом, кошиками зі смаколиками з полів та садів, різними композиціями радо зустрів дітей в українських костюмах. Діти тут були і продавцями і покупцями. Тут вони веселились, танцювали, співали, жартували, грали в народні ігри, водили хороводи прославляючи нашу багату Україну-неньку. Було дуже весело, цікаво, ну майже, як на Сорочинському ярмарку.Пісні лилися, танці кликали до кола. Ярмарок закінчився тим, що всіх присутніх пригостили короваєм та фруктами.
13 грудня ми з дітками відзначали свято на честь Апостола Андрія, першого учня Ісуса Христа. Я розповіла дітям, що цього дня вітають всіх чоловіків на ім’я Андрій та святкують дуже давнє свято Калити. Калита – хліб схожий на сонечко, люди завжди її пекли, бо взимку мало бачили сонечко. Господині взявши калиту в руки завжди промовляли: «Калита славна та ясна, на весь світ прекрасна». Ще в цей день варили обов’язково вареники. Молодь збиралася разом проводили ігри, кусали калиту. І всі діти з великим задоволенням прийняли участь у святі Калити.
Всі діти розповідали вірші, співали пісні, отримали позитивні емоції від участі в обряді – кусання калити, підстрибуючи на конику та участі в іграх (стрибки в мішках)
Кожний народ має свої національні свята. Отже діти, які проживають на території України, мусять з дитинства прилучатися до національних українських свят. Одне з таких свят – Свято Миколая.
Розповідаю дітям, що Святий Миколай здавна вважається на Україні добрим другом і захисником дітей. Допомагає Миколай і дорослим. Тож усі намагаються підготуватися до дня Святого Миколая – зробивши якомога більше добрих справ. А діти, щоб отримати подарунок від Миколая весь рік намагаються бути чемними і слухняними, бо Миколай знає про все. Напередодні свята Святого Миколая я провела низку заходів спрямованих на ознайомлення дітей з традиціями цього свята: заняття, бесіди, розгляд ілюстрації, читання казки, відгадування
загадок, заучування віршів, пісень, розфарбовування листівок, написання листа до Миколая.
Розповіла дітям, що це свято любові та душевної теплоти. Кожна дитина лягає спати з надією знайти вранці очікуваний подарунок: чи в чобітку, чи під подушкою.
19 грудня я провела з дітьми театралізоване дійство «Казковий бал для Миколая».
Дітям було дуже цікаво, адже вони здобули для себе багато нового, цікавого про Святого Миколая, послухавши легенду. З якою ніжністю, чуйністю виконували танок діти в образі ангелочків, а з загадковістю танцювали дівчатка-«зірочки» з доброю прекрасною Феєю, з завзятістю – гномики.
Душевно діти співали пісні про Миколая, розповідали вірші. А які були задоволені, коли знайшли в великому чобітку подарунки від Святого Миколая.
Народні звичаї, традиції, обряд – потужна знаково символічна система, як код передавали з покоління в покоління, знання про людину в ньому, про головні цінності і святині нації. Традиційним вже стали проведення обрядових свят. Обрядові свята відповідають кожній порі року. Готуючись до свята Різдва Христового вивчаю з дітьми щедрівки, колядки, разом виготовляємо Зірку, майструєм костюм Кози, розглядаємо хустки. Діти знайомляться з обрядом Багатої Куті. Спільна підготовка до свята об’єднує, ріднить, звеселяє, поглиблює почуття любові до минулого та сучасного країни. Наголошую, що в цей день просять пробачення за свої образливі вчинки формуючи при цьому потребу поводитись виховано, дотримуватись правил поведінки бути доброю, чемною дитиною.
Великдень – одне з найвизначніших народних свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед календарних свят одне з найпочесніших місць, це свято, що об’єднує, наповнює наші серця добротою, любов’ю, зміцнює кожного з нас духовно. Дитина повинна знаходитися під постійним вихованим впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Виховання дітей на основі національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: виховання любові до рідного краю; естетичне й моральне виховання; виховання громадської свідомості. Перед Великоднем святом знайомлю дітей з таким народним мистецтвом, як писанкарство: звідки воно походить, чому розписують саме яйця (символ зародження життя), що означають елементи візерунків на писанці та інше.
Кожна дитина приймала участь у виготовленні великодніх прикрас.
Проведене робота сприяє вихованню любові до прекрасного, формуванню отримувати задоволення від виготовлених власноруч робіт, а також бажанні дарувати радість рідним та друзям. Підсумком проведеної роботи стало проведення свята «Христос Воскрес», яке принесло задоволення не тільки вихованцям, а також їхнім батькам. І так за допомогою художнього слова, пісень, танців, ігор-драматизацій, на всіх святах створений був веселий настрій, діти вчилися співпереживати героям, учасникам свята я прагнула розвивати духовний світ своїх діток.
На заняттях з народознавством дитина уперше долучається до державних символів (Герба, Прапора, Гімну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника).
Упродовж перебування дітей у дитячому садку ознайомлюю їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Дітей навчаю (визнавати, розрізняти) український національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хатнього інтер’єру , подвір’я, розвиваю у дітей цікавість до української національної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів.
Пізнавальні завдання реалізуються й упізнаванні дітьми природи рідного краю.
Навчальне завдання передбачають формування перших наукових, народознавчих та історичних понять, у майбутньому – основи наукового мислення національної свідомості, самосвідомості та психології.
В продовж роботи розвиваю пізнавальну активність дітей, прагнення якнайглибше пізнавати свій народ, свої національні корені: формую стійкий інтерес до народознавчого матеріалу бажання пізнати його глибше, вчу використовувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запам’ятовувати вірші, прислів’я, приказки, казки, загадки; прищеплюю дітям елементарні трудові навички, пов’язані з народними ремеслами, витворами українських майстринь. Вчу малюків витинати, розписувати за українськими мотивами писанки, іграшки, посуд, виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вишиванки, аплікації, малюванні, зокрема в малюванні сорочок-вишиванок, українського посуду, рушників.
Не можна не згадати День Вишиванки.
Діти Виявилися в різноманітності витворів українських майстринь. Вони з радістю розглядали вишиванки, милувалися ними, співали пісні та танцювали таночки.
Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до Батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.
Природними національними рисами характеру українців вважають щирість, гостинність, доброта, мудрість, я стараюсь виховати у дітей, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.
Музичне мистецтво є важливим та ефективним засобом виховного впливу на дитину. Ввести дітей у чарівний світ музики, виховуючи на її основі добрі почуття, прищеплюючи моральні якості – яка це вдячна і разом з тим важлива справа.
Послідовна систематична, добре організована робота сприяє естетичному та інтелектуальному розвитку дітей, розвиває творчу та пізнавальну активність, формує усвідомлене ставлення до сприйняття музики, інших оглядів, виставок-презентацій-композицій, розвивальних ігор, посібників, створення за визначеною темою умілими руками педагогів, дітей та батьків.
Діти є активними учасниками народних життєвих дійств (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп тощо).
Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються.
У сім’ї та дошкільному закладі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних історичних та культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшановуванні їхньої пам’яті. У дошкільному віці формується культ рідного дому, сім’ї, рідного міста, культ предків, дитина ознайомлюється з національними та етнічними символами; набуває знань про героїв – воїнів, які захищають рідну землю.
Важливим напрямком моєї роботи є формування громадянина патріота, є наступність у роботі дошкільного закладу та школи. Тільки в єдності, ми можемо умістити в маленькі душі дошкільників, школярів розуміння Миру. Бо Мир – це усміхнені мама, тато, який не йде на війну, це уміння жити в дружбі та злагоді, це щире сонечко в безхмарному небі.
В дитячому садку я і мої вихованці прийняли участь у святі «День Миру». Діти з задоволенням слухали своїх ровесників та з гордістю та відповідальністю розповідали вірші, співали пісні, виконували підготовленні таночки.
З радістю прийняли участь у конкурсі малюнків на асфальті.
Фіналом свята став флеш-моб. Хай буде Мир на всій землі.
Сподіваюся, що цей захід запам’ятався дітям і стане цеглиною у формуванні духовного багатства дітей дошкільного віку. Саме про це дитячі малюнки – долоньки з журавлями, волонтерська допомога.
На все життя запам’ятають дітки збір, разом із батьківською родиною, посилок на допомогу бійцям АТО. Пам’ятаючи завжди про тих, хто віддав за нас своє життя, розповідаю дітям, що ті хто зараз на фронті потребують нашої допомоги. І ми всі: педагоги, батьки, діти провели благодійний ярмарок, а зібрані кошти ми передали воїнам АТО. З великою радістю і задоволенням сім’ї прийняли участь у малюванні малюнків. «Лист воїну - солдату»
А це дітям назавжди запам’ятається, як вони разом з мамами, татами та відважними воїнами прикрашали «Дерево бажань» білими журавликами. Все це забути неможливо. Напевно, у цьому є глибокий дієвий патріотизм, що виростає з національного коріння українців.
Саме в такі хвилини відчуваєш особливу гордість і пошану до рідної держави, до героїв. Доносю до дітей, що молоді голівки в камуфляжних формах – обпалені війною, мовчазні і скромні Герої України.
Батьківщина пам’ятає героїв, які захищали і захищають від ворогів.
«Доки є герої – буде і держава
Буде Україна – синьо-жовтий стяг»
Виховання патріотизму найбільш доцільне на основі співчуття, доброти, любові до рідних і близьких. У дітей дошкільного віку такі почуття ґрунтуються на їхньому інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними.
Добрі справи – родом з дитинства. І почуття патріотизму теж… Як із зернинки виростає добірний колос, як із джерельної краплинки з’являється дзвінкий струмочок, так і дитині поступово даю знання про маму і родину. Адже батьки є не сторонніми спостерігачами, а активними учасниками педагогічного процесу. Вони не лише беруть участь у святах, а ми спільно обговорюємо питання виховання на батьківських зборах, бесідах-консультаціях, в папках-пересувках. Для виявлення зацікавленості батьків розвитком уявлень дошкільняти про Україну, виховання інтересу до рідної країни проводю анкетування батьків з даної теми.
Результати анкетування дозволяють мені ставлення, міру зацікавленості батьків у співпраці з педагогом та окреслити коло проблем у розв’язуванні яких батькам потрібна допомога. Родина вважається першою найуніверсальнішою академією, де не лише загартовують тіло, а й формується духовний світ. Чи треба знати дітям свій родовід?
Родовід – це коріння на якому тримається дерево. Українці завжди схилялись перед своєю родовідною. Гордість за неї вірність своїм сімейним реліквіям яскраво виявились впродовж багатьох століть. Це було стержнем української державності. Разом з дітьми та батьками ми виготовляли родинну квітку, родинне дерево кожної сім’ї.
Висновки
Отже дошкільний вік у житті дитини є саме тим періодом, коли закладаються елементи національної самосвідомості, які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традиції, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру. Дитячі роки найсолодші, найприємніші, найуразливіші. Не забуваються впродовж усього життя те, що прищеплене було з дитинства, воно – тепле, рідне, своє.
Зміст національно-патріотичного виховання і характер його засобів впливають з історичних умов і потреб нашого народу. В його основі лежить природна потреба українців у самозбереженні, самовдосконаленні, самоутвердженні, історичному розвиткові, розбудові власної держави.
Наші діти – зерна нації. Щоб кожний дошколярик став відбірним зернятком і виріс гармонійною особистістю схожою на дозрілий колос, потрібно створити для цього всі умови в сім’ї, дитячому садку, посіяти у душу вихованців зернятка пам’яті нородної та духовності, здоров’я та працелюбності, культури та краси.
Проростуть ці проростки добра і виросте колосисте поле життя, наснаги, мудрості і самоповаги майбутньої надії держави.
І я вважаю, що мені в моїй роботі вдалося донести до кожного маленького сердечка іскорку доброти, чуйності, любові до своєї неньки України. Я думаю, що знайомі уже їм слова вони будуть пам’ятати завжди:
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову
І мову її солов’їну
Без будь-кого з нас
Батьківщина
може обійтися,
але будь-хто з нас
без Батьківщини – ніщо.
В. Сухомлинський
Я вдячна долі, що вона повернулася до мене обличчям, подарувала мені можливість щохвилини спілкуватися з дитинством робити свій внесок у щасливе майбутнє України та її свідомих громадян.
ЛІТЕРАТУРА
1. Базовий компонент дошкільної освіти
2. Богуш А. Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі К. 1994
3. Воропай О. Звичаї нашого народу К 1993
4. Кисельова О. Ми маленькі українці/ Дитячий садок – 2007 №20
5. Якименко Т. Як народжується любов до Батьківщини/ Дошкільне виховання 2014 №11
6. Фоменко Е.В. Формування національної свідомості дітей. Вид. група «Основа» 2009
7. Фесюкова Л.Б., Макаренко О. В. Я живу в Україні Харків 2008
8. Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму Дошкільне виховання 2002 №8
9. Народна скарбниця Дошкільне виховання 2002 №8
10. Довженко П.В. Український дитячий фольклор Київ 1991
11. Макаренко О. В. Стежками минувшини: Дітям про звичаєву обрядовість Тернопіль 2005.
12. Програма розвитку від 2 до 7 років «Дитина»
Розширити знання дітей про сім’ю: склад, взаємини, професії.
Надати знання про народні свята та обряди:
Святого Миколая, Новий рік, свято Калити, Різдво, Мамине свято, Великдень, свято Урожаю та інше…
Розширити знання дітей про батьківський дім, у якому народилася і живіть усі члени сім’ї.
Дати уявлення про житло в Україні.
Поглибити уявлення про стародавні предмети побуту та іхні назви призначення.
Ознайомити дітей з назвами національних іграшок, з народними повір’ями.
Розучити з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові, скоромовки, чистомовки.
Поглиблювати знання про українські народні казки.
Продовжувати ознайомлювати з українськими народними традиціями і звичаями.
Поглибити знання про державні символи України (прапор, герб, Гімн).
Розширити знання про український національний одяг.
Ознайомити з віночком оберегом. Навчити розрізнювати квіти у віночку.
Поглибити знання про українську мову.
Виховувати громадянина патріота.
Продовжувати роботу з батьками: залучення до участі в святах, анкетуванні, виготовлення стінгазет.
Закріпити знання про нашу Батьківщину, яка називається Україною, її народ – українці.
Пріоритетні напрямки моєї роботи
Формування уявлень про сім’ю, родину, рід, родовід.
Формування знань про історію держави, державні символи.
Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.
Створення умов для формування позитивно духовного досвіду дошкільників.
Виховання у дітей любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу.
Формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомості, гідністю.
Ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості.
Надання знань про свята українського народу.
Розширення особливості святкування народних свят.
Дитячий садок – це перша
найкраща школа для дитини,
національна школа, у якій
пробуджується й національна
і громадська свідомість.
(С. Русова)
Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни.
Дитина від народження перебуває під впливом: як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатій до духовності свого народу, поступово призвичаються до установлених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології-ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадина-патріота.
Громадська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційне для нашого народу менталітету, чесності, любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.
Серед завдань дошкільної освіти, визначених Законом «Про дошкільному освіту знаходимо, виховання у дітей любові до України, шанобливе ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та родинної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля».
У цьому контексті головною метою національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості-відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизнанні.
Складність розв’язання проблеми формування національної свідомості у дошкільників пов’язана передовсім з віком дітей. У цей період жодна якість не може бути сформована остаточно – вони перебувають на стадії початкового становлення.
Проте створити фундамент, на основі якого можна буде зводити «будівлю» майбутнього громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо враховувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.
Нині, повертаючись до історії українського народу, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національний дух нашого народу, ми виховуємо свідомого громадянина і патріота нашої держави. Починати цю роботу потрібно з раннього віку в сім’ї, у дитячому садку, в школі.
Відродження країни неможливе без пробудження національної самосвідомості й громадян. Цей процес уже розпочато, та успішним буде лише тоді, коли головні національні цінності, любов до Батьківщини діти засвоюють змалечку, разом з першим усвідомленням сутності добра, справедливості, краси.
Національна самосвідомість – глибинне сприйняття людиною себе як частини національної спільності, нації з притаманним їй особливими визначальними рисами, що проявляється у відданості й любові до свого народу, до Батьківщини, гордості за її минувше й сьогодення, готовності її захищати.
Засвоєння національних цінностей – тривалий процес. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, вона не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, з дотримання методів.
Саме від нас педагогів дошкілля залежить яким буде майбутнє покоління українців, а відтак – у якій державі ми живемо.
У роботі з дітьми треба завжди пам’ятати, що поганих дітей немає треба знайти ключик до їхнього внутрішнього світу.
Сучасні діти. Які вони?
Питання про мету виховання – питання про те, якою повинна бути людина майбутнього. Якими же головними рисами характеризується громадянин сучасної України, як ідеал нової людини і, отже, як ідеал виховання?
У контексті сьогодення перед нами постає першорядне завдання – виховання гідних громадян, освічених, толерантних та патріотично налаштованих. Мета виховання – сформувати веселу, бадьору, підтягнуту, здатну будувати й жити, і любити життя особистість. Вона повинна бути щасливою. Тоді Україна буде єдиною і справді незалежною.
Почуття патріотизму починається в дитини з рідної домівки. Від впливу батьків, дорослого оточення дитини залежить , яким громадянином виросте дитина, чи стане вона патріотом своєї країни.
Виховний вплив сім’ї на дітей є невгамовним, оскільки батьки впливають навіть тоді, коли не роблять це спеціально. Слова батьків, вчинки, ставлення дитина вбирає в себе, наче губка.
Наслідуючи батьків, які є еталоном поведінки та беззаперечним авторитетом, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до природи, до людей, що оточують, до рідного міста.
У народі кажуть: «Добрий приклад – кращий за сто слів»
В процесі роботи я зрозуміла що переді мною стоїть завдання надзвичайної ваги: домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими і освіченими людьми, але й свідомими творчими особистостями і патріотами України. Посіяти зерно і маленькому серці зерно любові до Батьківщини та рідного краю, навчити дітей шанувати й берегти духовну спадщину свого народу – ось про що ми дбаємо, виховуючи нове покоління громадян України, наше майбутнє.
Дошкільне дитинство – цей період сучасні науковці вважають сприятливим для формування патріотичних почуттів і тому увесь навчально-виховний процес дошкільників наскрізно несе ідею патріотичного виховання.
Я прагну будувати навчально-виховний процес з дітьми та виконання одного із завдань: формування всебічної розвиненої, духовно багатої , оптимістично та патріотично налаштованої особистості.
На виконання цього завдання в групі облаштувала національний куточок – як один із основних національної свідомості у дітей дошкільного віку.
Організовуючи роботу в групі я в комплексі розв’язую пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві завдання.
Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства.
Дітей спочатку ознайомлюю з найближчим оточенням, з яким вони щодня контактують.
Поступово стежинкою рідного краю веду дітей до столиці України – Києва, інших міст та пам’ятних місць Батьківщини.
Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого та сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально традиційного національного.
Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують слова стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка. Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слухають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти згадують знайомі прислів’я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.
Важливе значення у національно-патріотичному вихованні дітей має рідна мова, яка перша забезпечує людині можливість освоєння вартостей. Через мову набувається впевненість, віра у свої сили, стійкість, самоповага. Вона є засобами пристосування, самоутвердження і виживання.
Мала дитина повинна «купитися» лише у своїй національній культурі та мові. Усе, що засвоюється в ранньому дитинстві, лягає в душу особливо глибоко. Розвиток мовних можливостей дитини, збагачення рідної мови є надійним шляхом її духовного розвитку та виховання патріотизму.
Рідна мова є могутнім природним засобом об’єднанням людей. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, історію, культуру та думку. Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Є в ній і казки і легенди, загадки, і лічилки, приказки й прислів’я, скоромовки, чистомовки, колисанки, забавлянки.
Прислів’я та приказки приваблюють дітей яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. Часто їх використовую у спілкуванні з дітьми; під час сніданку, обіду, коли дитина виконує трудове доручення неохоче або відмовляється від роботи.
Також на прогулянці в різних ситуаціях поповнюю знання і словник дітей прислів’ями, приказками, під час спостережень в природі, праці на городі, ділянці дошкільного закладу.
В своїй роботі використовую загадки, тематика їх різноманітна. Саме успішному відгадуванню загадок в давні часи надавалося дуже велике значення: воно було мірилом мудрості і розуму.
Перлинами народної творчості – скоромовки, чистомовки, заклички, використовую під час усіх видів діяльності дітей дошкільного віку.
В своїй роботі використовую такий скарб усної народної творчості як – казки, легенди, притчі, які містять в собі значний пізнавальний і виховний потенціал. На їх основі знайомлю дітей з історією українського народу, його традиціями.
Дуже важливим у вихованні дітей є прилучення до народознавства - вивчання культури побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюю з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюю зв'язок з минулими і майбутніми поколіннями, виховую інтерес до родинних і народні традицій. Народні традицій відіграють дуже велику роль у вихованні дітей. Прилучаючись до народознавства, діти поступово затверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український має звичай, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість, розширюючи уявлення про народні промисли діти залюбки беруть участь у народних святах, обрядах, пізнаючи їх зміст.
У роботі з дітьми я хочу бути прихильником думки С. Русової : у кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне із загальнокультурним і дати естетичне, прекрасне, радісне, веселе.
Надовго залишиться в пам’яті «Осінній веселий ярмарок».
Віршами, піснями прославляли працю людей, які трудяться в полі, в саду. Зібравши урожай люди горді за вирощенні дари, заготовляють їх в комори, а лишки продають.
Ось все це хотілося донести до дітей. До участі в святі веселий ярмарок заохотила батьків. Діти з батьками складали композиції з овочів, фруктів, колосків, виготовляли казкових героїв з батьками.
Готуючись до свята вдома, виготовляючи різноманітні композиції тематичні поробки з дітьми, родини загартовуються. Такий вид діяльності дуже зближує і допомагає краще розуміти свою дитину. Зал прикрашений хустками, рушниками, посудом, кошиками зі смаколиками з полів та садів, різними композиціями радо зустрів дітей в українських костюмах. Діти тут були і продавцями і покупцями. Тут вони веселились, танцювали, співали, жартували, грали в народні ігри, водили хороводи прославляючи нашу багату Україну-неньку. Було дуже весело, цікаво, ну майже, як на Сорочинському ярмарку.Пісні лилися, танці кликали до кола. Ярмарок закінчився тим, що всіх присутніх пригостили короваєм та фруктами.
13 грудня ми з дітками відзначали свято на честь Апостола Андрія, першого учня Ісуса Христа. Я розповіла дітям, що цього дня вітають всіх чоловіків на ім’я Андрій та святкують дуже давнє свято Калити. Калита – хліб схожий на сонечко, люди завжди її пекли, бо взимку мало бачили сонечко. Господині взявши калиту в руки завжди промовляли: «Калита славна та ясна, на весь світ прекрасна». Ще в цей день варили обов’язково вареники. Молодь збиралася разом проводили ігри, кусали калиту. І всі діти з великим задоволенням прийняли участь у святі Калити.
Всі діти розповідали вірші, співали пісні, отримали позитивні емоції від участі в обряді – кусання калити, підстрибуючи на конику та участі в іграх (стрибки в мішках)
Кожний народ має свої національні свята. Отже діти, які проживають на території України, мусять з дитинства прилучатися до національних українських свят. Одне з таких свят – Свято Миколая.
Розповідаю дітям, що Святий Миколай здавна вважається на Україні добрим другом і захисником дітей. Допомагає Миколай і дорослим. Тож усі намагаються підготуватися до дня Святого Миколая – зробивши якомога більше добрих справ. А діти, щоб отримати подарунок від Миколая весь рік намагаються бути чемними і слухняними, бо Миколай знає про все. Напередодні свята Святого Миколая я провела низку заходів спрямованих на ознайомлення дітей з традиціями цього свята: заняття, бесіди, розгляд ілюстрації, читання казки, відгадування
загадок, заучування віршів, пісень, розфарбовування листівок, написання листа до Миколая.
Розповіла дітям, що це свято любові та душевної теплоти. Кожна дитина лягає спати з надією знайти вранці очікуваний подарунок: чи в чобітку, чи під подушкою.
19 грудня я провела з дітьми театралізоване дійство «Казковий бал для Миколая».
Дітям було дуже цікаво, адже вони здобули для себе багато нового, цікавого про Святого Миколая, послухавши легенду. З якою ніжністю, чуйністю виконували танок діти в образі ангелочків, а з загадковістю танцювали дівчатка-«зірочки» з доброю прекрасною Феєю, з завзятістю – гномики.
Душевно діти співали пісні про Миколая, розповідали вірші. А які були задоволені, коли знайшли в великому чобітку подарунки від Святого Миколая.
Народні звичаї, традиції, обряд – потужна знаково символічна система, як код передавали з покоління в покоління, знання про людину в ньому, про головні цінності і святині нації. Традиційним вже стали проведення обрядових свят. Обрядові свята відповідають кожній порі року. Готуючись до свята Різдва Христового вивчаю з дітьми щедрівки, колядки, разом виготовляємо Зірку, майструєм костюм Кози, розглядаємо хустки. Діти знайомляться з обрядом Багатої Куті. Спільна підготовка до свята об’єднує, ріднить, звеселяє, поглиблює почуття любові до минулого та сучасного країни. Наголошую, що в цей день просять пробачення за свої образливі вчинки формуючи при цьому потребу поводитись виховано, дотримуватись правил поведінки бути доброю, чемною дитиною.
Великдень – одне з найвизначніших народних свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед календарних свят одне з найпочесніших місць, це свято, що об’єднує, наповнює наші серця добротою, любов’ю, зміцнює кожного з нас духовно. Дитина повинна знаходитися під постійним вихованим впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Виховання дітей на основі національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: виховання любові до рідного краю; естетичне й моральне виховання; виховання громадської свідомості. Перед Великоднем святом знайомлю дітей з таким народним мистецтвом, як писанкарство: звідки воно походить, чому розписують саме яйця (символ зародження життя), що означають елементи візерунків на писанці та інше.
Кожна дитина приймала участь у виготовленні великодніх прикрас.
Проведене робота сприяє вихованню любові до прекрасного, формуванню отримувати задоволення від виготовлених власноруч робіт, а також бажанні дарувати радість рідним та друзям. Підсумком проведеної роботи стало проведення свята «Христос Воскрес», яке принесло задоволення не тільки вихованцям, а також їхнім батькам. І так за допомогою художнього слова, пісень, танців, ігор-драматизацій, на всіх святах створений був веселий настрій, діти вчилися співпереживати героям, учасникам свята я прагнула розвивати духовний світ своїх діток.
На заняттях з народознавством дитина уперше долучається до державних символів (Герба, Прапора, Гімну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника).
Упродовж перебування дітей у дитячому садку ознайомлюю їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Дітей навчаю (визнавати, розрізняти) український національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хатнього інтер’єру , подвір’я, розвиваю у дітей цікавість до української національної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів.
Пізнавальні завдання реалізуються й упізнаванні дітьми природи рідного краю.
Навчальне завдання передбачають формування перших наукових, народознавчих та історичних понять, у майбутньому – основи наукового мислення національної свідомості, самосвідомості та психології.
В продовж роботи розвиваю пізнавальну активність дітей, прагнення якнайглибше пізнавати свій народ, свої національні корені: формую стійкий інтерес до народознавчого матеріалу бажання пізнати його глибше, вчу використовувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запам’ятовувати вірші, прислів’я, приказки, казки, загадки; прищеплюю дітям елементарні трудові навички, пов’язані з народними ремеслами, витворами українських майстринь. Вчу малюків витинати, розписувати за українськими мотивами писанки, іграшки, посуд, виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вишиванки, аплікації, малюванні, зокрема в малюванні сорочок-вишиванок, українського посуду, рушників.
Не можна не згадати День Вишиванки.
Діти Виявилися в різноманітності витворів українських майстринь. Вони з радістю розглядали вишиванки, милувалися ними, співали пісні та танцювали таночки.
Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до Батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.
Природними національними рисами характеру українців вважають щирість, гостинність, доброта, мудрість, я стараюсь виховати у дітей, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.
Музичне мистецтво є важливим та ефективним засобом виховного впливу на дитину. Ввести дітей у чарівний світ музики, виховуючи на її основі добрі почуття, прищеплюючи моральні якості – яка це вдячна і разом з тим важлива справа.
Послідовна систематична, добре організована робота сприяє естетичному та інтелектуальному розвитку дітей, розвиває творчу та пізнавальну активність, формує усвідомлене ставлення до сприйняття музики, інших оглядів, виставок-презентацій-композицій, розвивальних ігор, посібників, створення за визначеною темою умілими руками педагогів, дітей та батьків.
Діти є активними учасниками народних життєвих дійств (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп тощо).
Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються.
У сім’ї та дошкільному закладі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних історичних та культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшановуванні їхньої пам’яті. У дошкільному віці формується культ рідного дому, сім’ї, рідного міста, культ предків, дитина ознайомлюється з національними та етнічними символами; набуває знань про героїв – воїнів, які захищають рідну землю.
Важливим напрямком моєї роботи є формування громадянина патріота, є наступність у роботі дошкільного закладу та школи. Тільки в єдності, ми можемо умістити в маленькі душі дошкільників, школярів розуміння Миру. Бо Мир – це усміхнені мама, тато, який не йде на війну, це уміння жити в дружбі та злагоді, це щире сонечко в безхмарному небі.
В дитячому садку я і мої вихованці прийняли участь у святі «День Миру». Діти з задоволенням слухали своїх ровесників та з гордістю та відповідальністю розповідали вірші, співали пісні, виконували підготовленні таночки.
З радістю прийняли участь у конкурсі малюнків на асфальті.
Фіналом свята став флеш-моб. Хай буде Мир на всій землі.
Сподіваюся, що цей захід запам’ятався дітям і стане цеглиною у формуванні духовного багатства дітей дошкільного віку. Саме про це дитячі малюнки – долоньки з журавлями, волонтерська допомога.
На все життя запам’ятають дітки збір, разом із батьківською родиною, посилок на допомогу бійцям АТО. Пам’ятаючи завжди про тих, хто віддав за нас своє життя, розповідаю дітям, що ті хто зараз на фронті потребують нашої допомоги. І ми всі: педагоги, батьки, діти провели благодійний ярмарок, а зібрані кошти ми передали воїнам АТО. З великою радістю і задоволенням сім’ї прийняли участь у малюванні малюнків. «Лист воїну - солдату»
А це дітям назавжди запам’ятається, як вони разом з мамами, татами та відважними воїнами прикрашали «Дерево бажань» білими журавликами. Все це забути неможливо. Напевно, у цьому є глибокий дієвий патріотизм, що виростає з національного коріння українців.
Саме в такі хвилини відчуваєш особливу гордість і пошану до рідної держави, до героїв. Доносю до дітей, що молоді голівки в камуфляжних формах – обпалені війною, мовчазні і скромні Герої України.
Батьківщина пам’ятає героїв, які захищали і захищають від ворогів.
«Доки є герої – буде і держава
Буде Україна – синьо-жовтий стяг»
Виховання патріотизму найбільш доцільне на основі співчуття, доброти, любові до рідних і близьких. У дітей дошкільного віку такі почуття ґрунтуються на їхньому інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними.
Добрі справи – родом з дитинства. І почуття патріотизму теж… Як із зернинки виростає добірний колос, як із джерельної краплинки з’являється дзвінкий струмочок, так і дитині поступово даю знання про маму і родину. Адже батьки є не сторонніми спостерігачами, а активними учасниками педагогічного процесу. Вони не лише беруть участь у святах, а ми спільно обговорюємо питання виховання на батьківських зборах, бесідах-консультаціях, в папках-пересувках. Для виявлення зацікавленості батьків розвитком уявлень дошкільняти про Україну, виховання інтересу до рідної країни проводю анкетування батьків з даної теми.
Результати анкетування дозволяють мені ставлення, міру зацікавленості батьків у співпраці з педагогом та окреслити коло проблем у розв’язуванні яких батькам потрібна допомога. Родина вважається першою найуніверсальнішою академією, де не лише загартовують тіло, а й формується духовний світ. Чи треба знати дітям свій родовід?
Родовід – це коріння на якому тримається дерево. Українці завжди схилялись перед своєю родовідною. Гордість за неї вірність своїм сімейним реліквіям яскраво виявились впродовж багатьох століть. Це було стержнем української державності. Разом з дітьми та батьками ми виготовляли родинну квітку, родинне дерево кожної сім’ї.
Висновки
Отже дошкільний вік у житті дитини є саме тим періодом, коли закладаються елементи національної самосвідомості, які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традиції, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру. Дитячі роки найсолодші, найприємніші, найуразливіші. Не забуваються впродовж усього життя те, що прищеплене було з дитинства, воно – тепле, рідне, своє.
Зміст національно-патріотичного виховання і характер його засобів впливають з історичних умов і потреб нашого народу. В його основі лежить природна потреба українців у самозбереженні, самовдосконаленні, самоутвердженні, історичному розвиткові, розбудові власної держави.
Наші діти – зерна нації. Щоб кожний дошколярик став відбірним зернятком і виріс гармонійною особистістю схожою на дозрілий колос, потрібно створити для цього всі умови в сім’ї, дитячому садку, посіяти у душу вихованців зернятка пам’яті нородної та духовності, здоров’я та працелюбності, культури та краси.
Проростуть ці проростки добра і виросте колосисте поле життя, наснаги, мудрості і самоповаги майбутньої надії держави.
І я вважаю, що мені в моїй роботі вдалося донести до кожного маленького сердечка іскорку доброти, чуйності, любові до своєї неньки України. Я думаю, що знайомі уже їм слова вони будуть пам’ятати завжди:
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову
І мову її солов’їну
Без будь-кого з нас
Батьківщина
може обійтися,
але будь-хто з нас
без Батьківщини – ніщо.
В. Сухомлинський
Я вдячна долі, що вона повернулася до мене обличчям, подарувала мені можливість щохвилини спілкуватися з дитинством робити свій внесок у щасливе майбутнє України та її свідомих громадян.
ЛІТЕРАТУРА
1. Базовий компонент дошкільної освіти
2. Богуш А. Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі К. 1994
3. Воропай О. Звичаї нашого народу К 1993
4. Кисельова О. Ми маленькі українці/ Дитячий садок – 2007 №20
5. Якименко Т. Як народжується любов до Батьківщини/ Дошкільне виховання 2014 №11
6. Фоменко Е.В. Формування національної свідомості дітей. Вид. група «Основа» 2009
7. Фесюкова Л.Б., Макаренко О. В. Я живу в Україні Харків 2008
8. Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму Дошкільне виховання 2002 №8
9. Народна скарбниця Дошкільне виховання 2002 №8
10. Довженко П.В. Український дитячий фольклор Київ 1991
11. Макаренко О. В. Стежками минувшини: Дітям про звичаєву обрядовість Тернопіль 2005.
12. Програма розвитку від 2 до 7 років «Дитина»
Комментариев нет:
Отправить комментарий